Шкільна готовність

Три етапи проведення діагностики готовності дитини до школи

1 етап – попередня 30-хвилинна бесіда консультаційного характеру з батьками.

Під час спілкування з дорослими відбувається виявлення особливостей дитини, при цьому батьки повідомляють про фактори розвитку, які їх турбують. До таких факторів відносяться: недостатній розвиток пам'яті, мислення, уважності, уяви. Також особливу увагу викликають порушення емоційного розвитку майбутнього школяра: безпричинна тривога, різного роду страхи, неможливість сконцентруватися на розпочатій справі, слабка воля і тому подібне.

2 етап – дослідження рівня підготовки дитини до школи, що триває не більше однієї години.

Даний етап здійснюється за безпосередньої участі самої дитини, і передбачає кілька важливих аспектів, а саме: 

• особисту підготовку – майбутній школяр чітко знає, навіщо він йде до школи. Прагнення до знань в даному випадку знаходяться в пріоритеті, в порівнянні зі звичайним бажанням отримати гарний портфель, яскраву ручку, різнокольорові зошити та інші атрибути шкільного життя;
• рівень інтелекту – дитина повинна володіти певним кругозором, розуміти зв'язки між явищами і бути здатною відтворити дію за зразком, надану дорослими або вчителем; 
• готовність соціально-психологічного рівня – вміння правильно спілкуватися з однолітками і дорослими, здатність самостійно знаходити вірне рішення у певних ситуаціях;
• готовність на фізіологічному рівні – дитина повинна добре володіти пальцями рук (дрібна моторика), мати достатню координацію рухів і просторову орієнтацію.

3 етап – завершальна зустріч з батьками протягом 30 хвилин.

Цей етап проводиться після підведення підсумків і ставить собі за мету дати заключну консультацію для батьків з приводу розвитку малюка і його готовності відвідувати школу. В процесі консультації батьки отримують висновок, що підтверджує рівень їх дитини, а також письмову характеристику. Цей документ можна надавати як додаток до основних паперів при першому відвідуванні освітнього закладу.

Що входить в поняття шкільної готовності?

При досягненні дитиною шести-семирічного віку у батьків виникає питання щодо якісної підготовки дитини до шкільних занять. Найчастіше батьківські амбіції призводять до того, що малюкові висуваються завищені вимоги, які не завжди відповідають належному рівню розвитку. Що ж потрібно зробити для того, щоб малюк із задоволенням відвідував уроки, а шкільне життя не перетворилося для нього у ненависну буденність?

Перш за все, до проблеми дошкільної підготовки майбутнього учня потрібно підходити з урахуванням певних критеріїв. Психологи дали їм загальне найменування – "Шкільна зрілість" або визначення повної готовності майбутнього школяра до навчального процесу, з урахуванням психології розвитку. Тобто дитина має досягнути належного рівня розвитку в плані психології та інтелекту, який свідчитиме про її повну готовність відвідувати навчальний заклад.

У чому полягає суть вдалої адаптації маленького школяра до своєї нової ролі?

Багато батьків вважають, що виконали свою місію, навчивши дитину основам читання. У зв'язку з цим у класі досить часто виникає ситуація, коли до новоствореного колективу входять діти, що володіють таким навиком, і ті, хто ще не вміє складати букви. Як же за таких умов формуватимуть набуті навички перші, і чим будуть зайняті при цьому другі?

Для даної ситуації психологи наводять, як приклад таке поняття, як закономірність формування навичкам читання. Даний процес відбувається з наростанням ефективності в початковій стадії; в подальшому розвиток цієї навички дещо сповільнюється. Такий період отримав у психологів найменування «плато». У той час, коли малюк, який вміє читати, перебуває в ньому, другий буде активно отримувати і покращувати власне уміння. В подальшому саме він може довго перебувати на вищому рівні, поки інші діти будуть перебувати в стані «плато». Що ж робити вчителю у таких випадках?

Для багатьох батьків стане відкриттям той факт, що вміння читати, писати і рахувати, незважаючи на його важливість, не є основним критерієм оцінювання здатностей дитини. Фахівці-психологи виділяють кілька ключових напрямків, за якими можна визначити, наскільки малюк готовий зануритися в доросле життя.

1. Особливості психофізіологічного розвитку.

У сім років в малюка структура мозку вже досить сформована для забезпечення його функціонування на рівні майже дорослої людини. У цьому віці малюк вже розуміє те, що відбувається в зовнішньому світі і трохи знає про його закономірності, а також може легко вирішити деякі інтелектуальні завдання.

Мова дітей стає більш логічною, при цьому її емоційне забарвлення дещо знижується. Дитина вже без особливих зусиль застосовує складні вербальні конструкції на практиці.

Власне, цей вік знаменується розвитком гальмівних реакцій, і в підсумку дитина практично самостійно може керувати особистою поведінкою.

У сфері фізіологічного росту здійснюється повільне опрацювання дрібної мускулатури рук, що свідчить про готовність дитини опановувати навички письма. Моторика рук краще розвивається у дітей в сім років, тому вони краще сприймають навички письма, ніж шестирічні малюки.

Ритміка і темпи рухової активності вже доступні для них, але координація ще не цілком досконала з точки зору спритності і точності.

Присутність усіх перерахованих ознак свідчить про те, що дитина вже може брати участь у шкільному житті.

2. Сфера пізнання.

В передшкільному періоді у малюка вдосконалюється зір, слух та нюх. Він добре розрізняє колірну гамму різних відтінків, а також легко орієнтується у вазі, фактурі і конфігурації різних предметів.

До початку навчання у дитини повинні бути сформовані основні навички, без яких неможливе подальше якісне отримання знань:

• поняття простору.

Діти добре визначають місце розташування певного предмета по відношенню до іншого. Таким чином, вони легко оперують поняттями наліво-направо, вгорі-внизу, над-під та інше. Крім цього, вони повинні добре розуміти, з якого боку тіла знаходиться ліва і права нога, рука або інший орган.

• сприйняття часу.

Цей процес в такому віці ще значно відрізняється від сприйняття дорослої людини. Однак малюк вже добре знає, що час йде своєю чергою і непідвладний людям. Крім того, їх починають цікавити події, що відбулися до їх народження, а також те, що буде «потім». У 8-9-річному віці вони вже здатні будувати плани на майбутнє.

• сенсорний розвиток навичок.

У дану сферу входять розуміння відмінностей у формі, відтінках, розмірах, фактурі. Малюк розрізняє безліч понять, до яких відносяться: більший або менший предмет, важливі і другорядні деталі, інтеграція між елементами різної величини, визначення розпізнавальних ознак.

• розвиток пам'яті.

На початку перших шкільних днів у дитини вже досить непогано вироблена довільна пам'ять, завдяки чому вона може ставити собі за мету, а також успішно застосовувати певні методи запам'ятовування. Рухова і емоційна пам'ять, а також механічне запам'ятовування дозволяють відтворювати слідом за дорослими коротенькі віршики з добре знайомою їм лексикою, або кілька абсолютно незнайомих слів. Тому кількість узагальнюючих слів до досягнення семирічного віку у неї неухильно зростає.

• розвиток уваги.

Цей навик особливо важливий для навчання в школі, оскільки він дозволяє майбутньому школяреві виконувати поставлене завдання протягом потрібної кількості часу. Як правило, діти в шість років вже здатні займатися з високою продуктивністю близько 10-15 хвилин.

• розвиток кругозору.

В цього віці у дітей є уявлення про безліч понять, пов'язаних з навколишнім світом. Наприклад, на відміну від дворічного малюка, який просто показує на предмет, майбутній школяр вже зможе сформувати розповідь про його функцію. В результаті шкільних занять, що проводяться систематично, малюк поступово отримує знання з абстрактних понять.

• розвиток мислення.

Якщо для дорослої людини навколишній світ сприймається у певному порядку, то дитина бачить її по-своєму. Як правило, вона виходить із того, що все живе рухається, а все неживе статичне. Тобто, річка – жива, оскільки вона рухається, а гора – нежива, оскільки вона постійно стоїть.

Беручи до уваги своєрідність сприйняття, можна виділити кілька особливостей їхнього мислення:

- анімізм - наділення неживих предметів здібностями живої істоти;
- синкретизм - неможливість відокремити причину того, що відбувається від наслідку;
- феноменальність – здатність спиратися не стільки на конкретні знання, як на те, що вони самі собі придумали;
- егоцентризм - невміння побачити свої вчинки та поведінку зі сторони.

• розвиток відносин у колективі.

З перших днів навчання дитина повинна жити за особливими соціальними правилами, встановленими в кожному колективі. Дітям доводиться спілкуватися на рівних з усіма, вибудовувати лінію поведінки з товаришами по навчанню та з дорослими у школі. У цьому періоді відбувається створення мотивів моральності, які й визначатимуть їх стиль життя у майбутньому. Діти намагаються знайти золоту серединку між незалежністю та слухняністю, між суперництвом та співпрацею. Мудре керівництво дорослих та своєчасна допомога сприятиме правильному поводженню  дитини у соціумі.

3. Сфера емоцій та особистої поведінки.

Цей дошкільний період характеризується здебільшого сильними емоційними переживаннями, що пояснюється швидкою зміною їхніх почуттів. Поступово діти стають незадоволеними лише ігровою діяльністю. Вони пізнають знання як процес, що стимулюється навчальною діяльністю, і вони поступово входять до їхньої свідомості, поряд зі звичними ігровими процесами. Почуття морально-устрійного спрямування, що формуються зараз, стимулюють потім розвиток любові до праці,  чесності, відповідальності.

Діти, які готуються йти до школи, мають чітко розуміти поняття «можна», «не можна», «треба». Тобто, треба прибратися в кімнаті, вмитися, допомогти мамі чи бабусі по господарству, заправити ліжко та інше. У цьому випадку можна говорити про спонукання до правильної поведінки. Не можна лягати пізно спати, смітити у кімнаті, ламати іграшки, грубити старшим. Такі вербальні дії дозволяють гальмувати у дитини її надмірну активність рухів. Можна трохи більше погуляти у дворі, якщо дозволяють батьки – таким чином, дорослі домагаються розвитку навичок дисципліни та відповідальності за свої вчинки. Саме ці риси характеру свідчать про готовність дитини відвідувати школу.

• формування вольових аспектів.

У шестирічному віці дитина вже цілком здатна поставити собі цілі та визначити шляхи для їх досягнення. Вона може самостійно приймати рішення та робити певні зусилля, щоб виконати поставлене завдання.

• розширення кола потреб.

Коли дитина йде до школи, спосіб її життя кардинально змінюється. У результаті їй вже недостатньо розуміти та сприймати навколишній світ через гру. Вона відчуває потребу у нових знаннях, задовольнити які можна лише знаходячи спільну мову з однокласниками і старшими товаришами. Саме так, спілкуючись і заводячи нові знайомства, дитина починає усвідомлювати свої потреби.

• розвиток самооцінки.

Найчастіше батькам потрібно бути готовими до того, що у їх школяра, який підростає, спостерігатиметься завищена самооцінка. На жаль, часто це не дозволяє йому адекватно бачити свою поведінку зі сторони. Це викликає певні труднощі у процесі навчання. У цей час велика роль приділяється як батькам, так і вчителям. Спілкування з однокласниками також має значення для формування правильної самооцінки, без шкоди для психіки дитини.

Якщо у вас виникли запитання, будь ласка, звертайтеся до нас за тел.: 050 351-73-03 або 096 224-35-66. Будемо раді допомогти!