Дитячий аутизм, порушення комунікативної поведінки різного генезу

Що таке аутизм?

Аутизм, як самостійний розлад вперше був описаний Л. Каннером у 1942 р., у 1943 р. подібні розлади у старших дітей описав Г. Аспергер, а у 1947 р. – С. С. Мнухін.

Аутизм - важке порушення психічного розвитку, у якому, передусім, страждає здатність спілкування, соціальної взаємодії. Поведінка дітей з аутизмом характеризується також жорсткою стереотипністю (від багаторазового повторення елементарних рухів, таких, як потряхування руками або підстрибування, до складних ритуалів) і нерідко деструктивністю (агресія, самоушкодження, крики, негативізм та ін.).

Рівень інтелектуального розвитку при аутизмі може бути різним: від глибокої розумової відсталості до обдарованості в окремих галузях знань та мистецтва; у частині випадків у дітей з аутизмом відсутня мова, відзначаються відхилення у розвитку моторики, уваги, сприйняття, емоційної та інших галузей психіки.

Виняткове розмаїття спектру порушень та їх тяжкості дозволяє обґрунтовано вважати навчання та виховання дітей з аутизмом найскладнішим розділом корекційної педагогіки.

Ще у 2000 році вважалося, що поширеність аутизму становить від 5 до 26 випадків на 10 000 дитячого населення. У 2005 році вже на 250-300 новонароджених у середньому припадав один випадок аутизму. За даними Всесвітньої організації аутизму, у 2008 році 1 випадок аутизму припадав на 150 дітей. З цього ж року Організація Об'єднаних Націй (ООН), розуміючи глибину проблеми та тяжкість наслідків для суспільства, проголосила 2 квітня "Всесвітнім Днем розповсюдження інформації про аутизм". У 2012 році Центр контролю за захворюваністю в США рапортував у середньому про 1 випадок аутизму на 88 дітей, причому поширеність серед хлопчиків у 4 рази вища, ніж серед дівчаток. За десять років кількість дітей з аутизмом зросла вдесятеро. Вважається, що тенденція до зростання збережеться і надалі.

Згідно з міжнародною класифікацією хвороб МКХ-10, до власне аутистичних розладів відносяться:

• дитячий аутизм (F84.0) (аутистичний розлад, інфантильний аутизм, інфантильний психоз, синдром Каннера);
• атиповий аутизм (з початком після 3 років) (F84.1);
• синдром Ретт (F84.2);
• синдром Аспергера – аутистична психопатія (F84.5);

Яким буває аутизм?

Останніми роками аутистичні розлади стали об'єднувати під абревіатурою РАС (Psychopathology in Autism Checklis) - розлади аутистичного спектру. Серед аутистичних розладів є строго аутизм (Каннер, Аспергер, Ретта, атиповий), а також аутистичне поведінка.

Синдром Каннера:

Для синдрому Каннера характерне поєднання наступних основних симптомів:

1. неможливість встановлювати повноцінні стосунки з людьми від народження;
2. відгородженість від зовнішнього світу з ігноруванням середовищних подразників доти, доки вони не стають болючими;
3. недостатність комунікативного використання мови;
4. відсутність чи недостатність зорового контакту;
5. страх змін у навколишньому середовищі ("феномен тотожності", за Каннером);
6. безпосередні та відставлені ехолалії ("грамофонне або папугове мовлення", за Каннером);
7. стереотипні ігри із неігровими предметами;
8. клінічний прояв симптоматики пізніше 2-3 років.

У поле зору фахівців дитина зазвичай потрапляє не раніше ніж 2-3 роки, коли порушення стають досить явними. Але й тоді батьки часто вагаються у визначенні порушень, вдаючись до оцінних міркувань: "Дивний, не такий як усі". Нерідко справжня проблема маскується зрозумілішими для батьків уявними чи реальними порушеннями - наприклад, затримкою мовного розвитку чи порушеннями слуху. Ретроспективно нерідко вдається з'ясувати, що вже на першому році дитина слабко реагувала на людей, не приймала позу готовності при взятті на руки, а взята - була надзвичайно пасивна ("як мішечок з піском", іноді кажуть батьки), боялася побутових шумів (пилососа, кавомолки і т. д.), не звикаючи до них з часом, виявляла надзвичайну вибірковість у їжі, відмовляючись від їжі певного кольору чи виду. Для деяких батьків такого роду порушення стають очевидними лише заднім числом порівняно з поведінкою другої дитини.

Синдром Аспергера:

Як і при синдромі Каннера, відзначають комунікативні порушення, недооблік реальності, обмежене та своєрідне, стереотипне коло інтересів, що відрізняють таких дітей від однолітків. В поведінці відзначають імпульсивність, контрастні афекти, бажання, уявлення. Нерідко у поведінці немає внутрішньої логіки.

У деяких дітей рано виявляється здатність до незвичайного, нестандартного розуміння себе та оточуючих. Логічне мислення збережене чи навіть добре розвинене, але знання важко репродукуються і вкрай нерівномірні. Активна та пасивна увага нестійкі, проте окремі аутистичні цілі досягаються з великою енергією.

На відміну від інших випадків аутизму, немає суттєвої затримки у мовному та когнітивному розвитку. У зовнішньому вигляді звертає на себе відчужений вираз обличчя, що надає йому "красивість", міміка застигла, погляд звернений у порожнечу, фіксація на обличчях швидкоплинна. Виразних мімічних рухів мало, жестикуляція збіднена. Іноді вираз обличчя зосереджено-самопоглиблений, погляд спрямований "всередину себе". Моторика незграбна, рухи неритмічні, з тенденцією до стереотипів. Комунікативні функції мови ослаблені, а сама вона незвичайно модульована, своєрідна за мелодикою, ритмом і темпом. Голос звучить то тихо, то ріже слух, і, в цілому, мова нерідко схожа на декламацію. Відзначаються тенденція до словотворчості, що іноді зберігається і після пубертату. Нездатність до автоматизації навичок та їх реалізації зовні, потяг до аутистичних ігор. Характерна прихильність до дому, а не до рідних.

Синдром Ретта:

Синдром Ретта починає виявлятися у віці 8-30 міс. поволі, без зовнішніх причин, на тлі нормального (у 80% випадків) моторного розвитку або незначної затримки.

З'являється відчуженість, втрачаються вже набуті навички, зупиняється розвиток мови, протягом 3-6 місяців спостерігається повний розпад раніше набутого мовного запасу та навичок. Тоді ж виникають насильницькі рухи "миючого типу" в кистях рук. Пізніше втрачається здатність до утримання предметів, з'являються атаксія, дистонія, м'язові атрофії, кіфоз, сколіоз. Жування замінюється смоктанням, засмучується дихання. У третині випадків спостерігаються епілептиформні напади.

До 5-6 років тенденція до прогресування розладів пом'якшується, повертається здатність до засвоєння окремих слів, примітивної гри, але потім прогредієнтність хвороби знову наростає. Спостерігається грубий прогресуючий розпад моторних навичок, іноді навіть руху, властивий кінцевим етапам важких органічних захворювань ЦНС. У дітей із синдромом Ретта на тлі тотального розпаду всіх сфер діяльності найбільш тривало зберігаються емоційна адекватність, прихильності, що відповідають рівню їх психічного розвитку. Надалі розвиваються важкі рухові порушення, глибокі розлади статики, втрата м'язового тонусу, глибоке розумове відставання.

На жаль, сучасна медицина та педагогіка не в змозі допомогти дітям із синдромом Ретта. Ми змушені констатувати, що це – найважче порушення серед РАС, яке не піддається корекції.

Атиповий аутизм:

Розлад подібний до синдрому Каннера, однак відсутній хоча б один з обов'язкових діагностичних критеріїв. Для атипового аутизму характерні:

• досить виразні порушення соціальної взаємодії,
• обмежена, стереотипна, повторювана поведінка,
• та чи інша ознака аномального та/або порушеного розвитку проявляється у віці після 3-х років.

Найчастіше виникає у дітей з важким специфічним розладом розвитку рецептивного мовлення або з розумовою відсталістю.

Аутистична поведінка:

"Аутистична поведінка" – діагноз, який дуже часто став зустрічатися, як правило, через неточну картину стану дитини в анамнезі. Простіше кажучи, через нестачу діагностичної інформації, за наявності подібної поведінкової симптоматики. Згодом, діагноз уточнюється аж до синдромального, але найчастіше аутистична поведінка є наслідком посилення перебігу будь-якого патологічного процесу в організмі дитини, наприклад, неврологічного. Велика кількість повідомлень у пресі про реальні випадки позбавлення нібито аутизму, насправді виявляються випадками успішного лікування патології, що викликала аутистичну поведінку.

Аутитична поведінка може бути симптомом, що вказує на специфічні порушення когнітивної, комунікативної, перцептивної, пропріоцептивної та інших функцій організму дитини або дорослої людини, характерні для аутистичних розладів. Аутистична поведінка може бути наслідком істинно аутистичного розладу, або наслідком прогресування неврологічної, психічної та генетичної патології.

Вчасне і точне виявлення причини аутистичної поведінки багато в чому визначає прогноз на подальший розвиток дитини, а також на застосування методик для корекції чи біомедичного впливу.

Отже, аутистичне поведінка – це ще не є аутизмом по суті.

Звідки виникає аутизм?

Сучасна наука неспроможна однозначно відповісти це питання. Існують припущення, що саме аутизм може бути викликаний інфекціями в період вагітності, важкими чи неправильно проведеними пологами, щепленнями, психотравмуючими ситуаціями у ранньому дитячому віці тощо.

Є тисячі прикладів, коли в сім'ях із звичайними дітьми народжуються діти з аутизмом. Буває і навпаки, друга дитина в сім'ї виявляється звичайною, у той час, як у першої - РАС. Якщо в сім'ї перша дитина з аутизмом, то батькам рекомендують пройти генетичне обстеження та визначити наявність фрагільної (ламкої) Х-хромосоми. Її наявність багаторазово збільшує ймовірність появи дітей з аутизмом у цій конкретній сім'ї.

Що робити?

Так, аутизм – це розлад розвитку дитини, що зберігається протягом усього життя. Але завдяки своєчасній діагностиці та ранній корекційній допомозі можна досягти багато чого: адаптувати дитину до життя в суспільстві; навчити її справлятися зі своїми страхами; контролювати емоції.

Найважливіше –  не маскувати діагноз за нібито "більш милозвучним" і "соціально прийнятним". Не втікати від проблеми та не фокусувати всю увагу на негативних аспектах діагнозу, таких як: інвалідність, нерозуміння оточуючих, конфліктах в сім'ї та інше. Гіпертрофоване уявлення про дитину, як про геніальне, так само шкідливе, як і пригнічений стан від його неуспішності.

Необхідно без вагань відмовитися від ілюзій, що турбують, і вибудованих заздалегідь планів на життя. Прийняти дитину такою, якою вона є насправді. Діяти, виходячи з інтересів дитини, створюючи навколо неї атмосферу любові та доброзичливості, організовуючи її світ доти, доки вона не навчиться робити це самостійно.

Пам'ятайте, що без вашої підтримки дитині з аутизмом не вижити.

Які перспективи?

Насправді все залежить від батьків. Від їхньої уваги до дитини, від грамотності та особистої позиції.

Якщо діагноз буде поставлено до 1,5-2х років і немає супутніх генетичних, обмінних захворювань, аномалій розвитку мозку, розумової відсталості та буде своєчасно проведено комплексні корекційні заходи, то існує ймовірність нормальної соціальної адаптації дитини. Навчання в умовах звичайної школи та класу не завдасть особливих турбот ні сім'ї, ні дитині. Середня професійна чи вища освіта для таких людей – не проблема.

Якщо діагноз буде поставлено пізніше 5 років або за наявності перерахованих вище супутніх патологій, дитина навчатиметься за шкільною програмою індивідуально. Корекційна робота у такому віці вже ускладнена необхідністю подолання існуючого життєвого досвіду дитини, закріплених неадекватних моделей поведінки та стереотипів. А подальше навчання та професійна діяльність повністю залежатимуть від того середовища – спеціально створених умов, в яких перебуватиме підліток.

Однією з основних завдань батьків та фахівців є розвиток самостійності у дітей з РАС. І це можливо, адже серед аутистів є програмісти, конструктори, музиканти, загалом успішні люди, які змогли реалізувати себе у житті.